Виростити емоційно здорову дитину нині стає дедалі складніше. Адже наш час – це час неспокою та нестабільності. Як правило, дорослих найбільше турбує, де і як заробити гроші, щоб покращити матеріальний стан своєї сім’ї. Акцентуючи увагу на цьому аспекті людського буття, ми втрачаємо те, без чого людина перестає бути людиною. Збагачуючись матеріально, людина часто бідніє емоційно й духовно. Існує безліч інших проблем, які непокоять батьків: небезпека наркоманії, алкоголізму. Росте рівень злочинності, ніхто не захищений від насильства. Тому батьки бояться за життя своїх дітей. Як розв’язати ці проблеми на благо дітей?
Не секрет, що батьки мають забезпечити дітей одягом, їжею, гідними умовами для життя. Але, крім цього, вони відповідають за їх розумовий, а також емоційний розвиток і здоров’я.
Для того, щоб забезпечити повноцінний розвиток особистості, необхідно задовольнити низку її потреб.
Найголовнішою потребою для дітей є потреба в любові. Звичайно, існують й інші потреби, але задовольнити їх набагато простіше, особливо якщо йдеться про фізичні потреби. Адже людина створена з любові, з любов’ю і для любові. Якщо дитина вміє віддавати і приймати любов, відчувати її, всі дитячі починання будуть успішними.
Любов – це основа всього. Цей фундамент закладається в перші роки життя, впливає на здатність дитини вчитися й отримувати нові знання. Нині багато дітей приходять до школи майже не готовими до навчання, емоційно незрілими. Дитині необхідно досягти певного емоційного рівня, перш ніж вона зможе вчитися зі своїми однолітками. Якщо в першокласника з’являються труднощі в навчанні, марно переводити його до іншої школи, змінювати вчителів. Це не вихід. Батьки мають емоційно підготувати своїх дітей до навчання в школі.
Батьківська любов має бути безумовною, адже справжня любов умов не ставить. Безумовна любов – це найвища форма любові. Ми любимо людину просто за те, що вона є, незважаючи ні на що. Ми приймаємо дитину будь-якою. Це не значить, що батьки мають схвалювати погані вчинки своєї дитини. Батьки мають на них реагувати. Але їм необхідно пам’ятати: що б дитина не зробила, вони від неї не відречуться. Так має бути. На жаль, далеко не всі це розуміють. Часто дітям доводиться завойовувати батьківську любов різними способами. Батьки люблять дитину, але з умовою: вона має добре вчитися, добре поводитися. Лише тоді вона отримує подарунки, привілеї, заохочення. Звичайно, ми маємо навчати й виховувати дітей, але спершу необхідно сповнити їхні серця впевненістю в нашій безумовній любові. Це потрібно робити регулярно, щоб упевненість не зникла. Тоді в дитини не виникає страху, почуття провини, а навпаки – вона буде почувати себе потрібною. Якщо дитина відчуває нашу безумовну любов, ми глибше розуміємо її душу, її вчинки, не тільки добрі, а й погані.
Безумовна любов – це зірка, дороговказ у вихованні дітей. Утративши світло цієї любові, батьки блукають у темряві. Вона допомагає нам об’єктивно оцінити результати виховання й підказує, в якому напрямку слід рухатися далі. Таку любов ніщо не в силах применшити. Ми любимо дитину навіть тоді, коли вона не виправдовує наших надій, сподівань. Її успіхи і невдачі не впливають на силу нашої любові. Ми любимо дитину, якою б вона не була, що б не накоїла. Це не означає, що ми любимо дитину і показуємо їй це навіть тоді, коли її поведінка мала б бути кращою.
Чи не призводить це до вседозволеності, спитаєте Ви? Ні. Просто у всьому потрібно бути послідовним. Спочатку слід показати дитині, що ми її любимо, що вона нам дуже потрібна, і лише потім виховувати її та навчати. Цей процес взаємозв’язаний, адже коли ми любимо, ми вже виховуємо й навчаємо. Дитина, яка відчуває, що її люблять, швидше прислухається до вас і не протестуватиме, почувши ваші настанови.
Існує думка, що, керуючись цим принципом, можна зіпсувати дитину. Це неправда. Частіше дітей псує дефіцит батьківської уваги. Не заперечую, що дитині може нашкодити й любов, але тільки тоді, коли батьки не вміють її правильно виявляти. Безумовна любов не зіпсувала ще жодної людини, її не може бути надто багато. Від батьків залежить, чи стане їхня дитина повноцінним членом суспільства, чи виросте невпевненою, злостивою, замкнутою й безвідповідальною. Звичайно, безумовна любов потребує значних зусиль. Але повсякчас потрібно пам’ятати, що це все заради добробуту наших дітей. Їм необхідна безумовна батьківська любов, як рослинам потрібні тепло, сонце, вода. Звичайно, ми не досконалі, не завжди вміємо любити, не ставлячи умов. І, зрештою, будемо відвертими: нам також потрібна безумовна любов. Хто любитиме нас?
Як кажуть у народі: «Як гукнеться, так і відгукнеться. Наші діти – це наша старість». Чим більше зусиль ми докладаємо, тим ближчі ми до ідеалу безумовної любові.
Спілкуючись із дітьми, батьки мають собі постійно нагадувати:
- Переді мною – діти.
- Вони поводяться, як діти.
- Іноді їхня поведінка псує нерви.
- Якщо я виконую свої батьківські обов’язки й люблю їх, незважаючи на витівки та примхи, на них можна вплинути.
- Якщо діти мають мені догоджати, щоб заслужити мою любов, вони її не відчують. Тоді мої вихованці втрачають впевненість у собі і не здатні правильно оцінити свої вчинки, а отже, не можуть контролювати себе й поводитися краще. Отже, відповідальність за їхню поведінку й розвиток – не тільки на них, а й на мені.
- Якщо, перш ніж заслужити мою любов, вони мають стати такими, якими я хочу їх бачити, вони розчаруються в собі: скільки не старайся, вимоги надто високі. Наслідок цього – невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та злостивість. Щоб цього не допустити, я завжди маю пам’ятати: відповідальність за їхній розвиток на мені.
- Якщо я безумовно люблю їх, вони спокійні, завжди зможуть контролювати свою поведінку.
Як це не сумно, але лише деякі діти впевнені в батьківській любові та безумовній турботі про них. Дивно, хіба не всі батьки люблять своїх дітей? Звідки таке протиріччя? Воно виникає через те, що батьки не вміють донести любов до серця дитини. Деякі батьки вважають, що їхня любов настільки очевидна, що дитина не може про неї не знати. Іншим здається, що достатньо просто час від часу говорити дитині: «Я тебе люблю». На жаль це не доказ.
Звичайно, відчувати любов і говорити про неї – прекрасно. Однак цього замало, щоб переконати дитину у вашій безумовній любові. Причина полягає у тому, що діти оцінюють дорослих за їхніми вчинками. Насамперед вони звертають увагу на те, як вони поводяться. Ось чому, щоб показати дитині, що ви її любите, ви маєте розмовляти її мовою, виявляти свою любов через вчинки. Діти оцінюють ваше ставлення до них, передусім, через ваші вчинки. Апостол Іоан казав: «Діточки, - любімо не словом, а ні мовою, але справою та правдою!»
Ви можете виявити свою любов на ділі, використовуючи п’ять способів: пестити дитину; приділяти їй достатньо часу та уваги; підбадьорювати її; дарувати подарунки.
Пам’ятайте, дитина – це квітка, і ваша любов живить її. Завдяки їй дитина розквітає й дарує світові красу. Дитина, яка не відчуває любові, нагадує кволу рослинку в пустелі, яка прагне води, але її сподівання марні. Усі ми прагнемо того, щоб наші діти з часом стали зрілими людьми. Ми виражаємо свою любов до них усіма способами, а вони вчаться на нашому прикладі. Чим більше способів дітям відомо, тим менше їм буде знайти спільну мову з друзями, однокласниками, вчителями. З майбутніми дружинами й чоловіками. Одна з якостей зрілої людини – здатність віддавати і приймати любов будь-якою мовою: дотику, виділеного часу, слів заохочення, подарунків і допомоги. Не всі дорослі на це спроможні.
Намагаючись навчити дитину володіти всіма цими мовами, ми зрозуміємо, що самі зростаємо духовно, що змінюється наше уявлення про те, якими мають бути людські взаємини. Якщо ви опануєте всі мови любові, ваша сім’я буде неймовірно щасливою і дружною.
