Літературне краєзнавство
«Донеччино моя, життя мого любов!» - ці слова Володимира Сосюри знайомі кожному з нас. Промисловий регіон, заводи, шахти і терикони, вугілля і сіль, синява моря і річок, золото ланів ,безкраї степи і рукотворні ліси - все це надихало письменників, поетів та знайшло відображення в літературних творах. Цікава та багатогранна історія нашого краю. За стародавніх часів його називали Диким полем. Саме тут, на широких степових розгонах, від Азовського моря до Сіверського Дінця, від річки Самари і до Дону, впродовж багатьох віків точились битви наших предків з загарбниками. І, саме тут, відбулись трагічні події, які описані в одній з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури - «Слово о полку Ігоревім». А вже в XIV-XVIII ст. наш край (знов таки ж степ, море, Савур-могила) згадується в думах, піснях, легендах і переказах.
Ознаки літературного життя на Донбасі почали проявлятись у другій половині XIX ст. Першим, відомим нам поетом, який народився і деякий час жив і творив на Донбасі, був Михайло Петренко, 
автор слів відомої пісні «Дивлюсь я на небо». Тут, в донецьких степах почали свій літературний шлях відомий грецький поет Л. Хонагбей, письменник і педагог В. Коховський, поети-лірики М. Чернявський, В. Сосюра та ін. Наприкінці ХХ ст. в адміністративному центрі тодішнього Донбасу, місті Бахмуті, розпочинається видавнича діяльність: з’являються періодичні видання. В 1898 р. виходить з друку збірка віршів М. Чернявського «Донецькі сонети» яка стала, можливо, першою художньою книжкою, надрукованою в Донбасі. Бахмутчина, як центр шахтарського робітничого краю, притягує до себе як початкуючих, так і вже відомих українських письменників, які працювали в освітніх закладах регіону, писали твори на донецьку тематику, друкували їх в українських журналах «Дзвін», «Нова громада» тощо. Серед них: Б. Грінченко, С. Черкасенко, Х. Алчевська, С. Васильченко та ін. В різні роки відвідували наш край та зобразили його в своїх творах класики російської літератури: А. Чехов, В. Вересаєв, О. Серафимович, О. Купрін, І. Бунін, К. Паустовський тощо.
На початку ХХ ст. в літературі краю піднімається хвиля, так званих, пролетарських поетів. До Бахмутського повіту приїжджає М. Хвильовий, який кілька місяців працює кочегаром на Торецькому заводі у Дружківці, вантажником на коксових печах у Горлівці. Спогади про Донбас лишилися в його збірці новел «Сині етюди». Буремні події революції 1917 - 1921 рр. істотно вплинули на зміст літературно-мистецького життя Донбасу. Письменники і поети тієї доби були їх безпосередніми учасниками: В. Сосюра служив у війську С. Петлюри, потім став червоноармійцем, вступив у більшовицьку партію. У 1920 р. була надрукована його поетична збірка «Червона зима», з якою В. Сосюра увійшов у велику літературу.
У 1920-ті роки в Бахмуті, як і раніше, розгортається потужне літературне життя. З ініціативи Юзівського губкому партії, в липні 1922 р. було засновано найстаріше в нашому краї Всеукраїнське державне багатопрофільне видавництво «Донбас» (пізніше - «Робочий Донбасу»). У вересні 1923 р. вийшов перший номер щомісячного журналу «Забой», біля джерел якого стояли письменники з Петрограда М. Слонімський і Є. Шварц. З самого початку в журналі друкувались переважно твори російських письменників, а саме: В. Короленка, М. Горького, М. Зощенка, І. Бабеля, О. Невєрова, К. Федіна та ін. Проте, журнал ставив своїм завданням плекання місцевих письменницьких кадрів, і, згодом, на його сторінках заблищали імена В. Сосюри, Б. Горбатова, В. Гайворонського, П. Безпощадного, П. Байдебури, П. Чебаліна, Ю. Чорного-Діденка та багатьох інших. Талановитої молоді в Донбасі виявилося чимало. У жовтні 1924 р. відбувся Перший з'їзд літераторів Донбасу, на якому була прийнята резолюція: створити союз пролетарських письменників і поетів Донбасу «Забой». Були визначені і його завдання: об'єднання літературних сил шахтарського краю, оволодіння літературною майстерністю, пошук письменниками Донбасу нових тем, ідей і жанрів. До того ж, у1923 р. в СРСР був узятий курс на розвиток національних мов і народів (так звана політика коренізації, яка була покликана згладити суперечності між центральною владою і неросійським населенням СРСР).
Серед донбаського письменства зростає тенденція до написання творів саме українською мовою. Навіть, такі відомі на той час, російськомовні письменники, як Б. Горбатов, Г. Баглюк, Г. Жуков, В. Гайворонський, В. Торін та багато інших, почали писати твори українською мовою. Протягом десяти років журнал «Забой» друкувався українською мовою, особливо після призначення Г. Баглія та В. Гайворонського головними редакторами. В регіонах компактного проживання греків створювалась мережа грецькомовних шкіл, відкривалися грецькі відділення в педагогичних технікумах, проводилася реформа грецької мови, почала виходити газета Κολεχτιβιςτίς («Колехтивістис», листопад 1930 р.).
Видавництво «Укрдержнацменвидав», на полиграфічній базі Маріуполя, організувало випуск творів художньої і політичної літератури, шкільних підручників, літературних альманахів румейською мовою.
На землях Донбасу в 1920-1930-ті рр. жили і творили письменники Б. Горбатов, П. Безпощадний, Л. Жаріков, П. Сєверов, П. Чебалін, В. Торін, Ю. Черкаський, О. Авдєєнко та ін. Донецька тематика присутня в творах М. Хвильового, В. Сосюри, С. Божка, І. Ле, О. Бека, К. Паустовського та інших провідних літераторів. В цей період на літературній арені з’являється плеяда грецьких письменників: Г. Костоправ, А. Дімітріу, В. Галла, А. Шапурма, Л. Кір’яков тощо. Поступово, в 1930-х роках, тема Донбасу набирає в літературі особливого значення - регіон оголошується стратегічною базою побудови соціалізму, а пізніше, й комунізму.
Наприкінці 1932 р. на мапі УРСР з’явилась Донецька область з новим обласним центром м. Сталіно (нині Донецьк), куди переїхала редакція журналу «Забой» (через деякий час він почав виходити під назвою «Литературний Донбас»). 
Політику коренізації протягом 1932-1933-х рр. було згорнуто, на зміну їй прийшло повсюдне впровадження російської мови, як мови міжнаціонального спілкування. У 1932 р. автономні письменницькі організації України були об'єднані в єдину Спілку письменників України. В 1934 р. було організоване Донецьке відділення Спілки письменників України, журнал «Літературний Донбас» почав виходити на російській мові. Фатальними для літераторів Донбасу, як і всього СРСР, стали репресії 1934-1937 рр.: було репресовано велику кількість найбільш талановитих письменників і поетів, які до того плідно працювали в Україні. Серед них – Г. Баглюк, В.. Гайворонський, М. Соболенко, Ф. Ковалевський, В. Іванов-Краматорський, Г. Костоправ, В. Галла та ін. Національно-культурне відродження було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як «Розстріляне Відродження».
На початок 1941 р. Донецьке відділення Спілки письменників України налічувало 7 членів та 2 кандидата в члени Спілки. 
Майже всі вони загинули під час Другої світової війни. Велика кількість літераторів були фронтовими кореспондентами. Серед них і Б. Горбатов, який в 1943 г. надіслав до газети «Правда» перші кореспонденції із звільнених міст Донецька і Маріуполя. У 1944 р. на Донеччину приїхали прозаїк П. Байдебура та критик А. Клоччя (Левітський), які за рішенням секретаріату Спілки письменників України почали відроджувати місцеве відділення Спілки. В післявоєнні роки до Донецького відділення Спілки письменників України долучились колишні фронтовики: В. Труханов, О. Чепіжний, В. Шутов, М. Рибалко, П. Чебалін. Згодом до них приєдналися Г. Кривда, В. Соколов, Л. Колесникова, А. Мартинов, Є. Летюк, І. Мельниченко, І. Костиря, А. Шапурма, Д. Патрича та інші. У 1958 р. «Літературний Донбас» було реорганізовано в альманах «Донбас» (з 1968 р. - журнал «Донбас»). З 1964 р. обласне видавництво продовжило роботу уже під першою своєю назвою – «Донбас». З 1946 р. відновлюється видання альманаху «Літературний Донбас».
На Донеччині в 1950-1960-х рр. плідно творили: П. Байдебура, Є. Летюк, Г. Кривда, К. Тесленко, М. Лісовська, Г. Бойко, А. Заруба, М. Берілов, В. Мамнєв та ін. Незважаючи на несприятливі умови, українська література цього періоду розвивалася під знаком художників-шістдесятників. Іван Дзюба писав: «Велика потреба нашого народу в духовному відродженні - ось ключ до розуміння причин появи шістдесятництва». Воно стало поворотним моментом української історії, прологом до здобуття незалежності України. Серед них були: В. Стус, В. Міщенко, І. Світличний, О. Тихий, І, Дзюба. Тривалий час в Донецьку жила і працювала Г. Гордасевич.
Варта пильної уваги творчість письменників-земляків 1940-1990 років, які в силу різних життєвих обставин змушені були покинути Україну, але в своїх творах писали про Україну, рідну Донеччину, про сторінки її давньої і близької історії. 
Це - заступник головного редактора журналу «Літературний Донбас» (поч. 1930-х років) письменник В. Гайворонський (США), поет Л. Лиман (США), поетеса, прозаїк і художниця Е. Андієвська (Німеччина), прозаїк і журналіст В. Бендер (Англія), поет і журналіст В. Біляїв (США). Українська еміграція є однією з найчисленніших серед пострадянських республік.
На початку 1960-х років почалось відродження румейської літератури греків Надазов'я. А. Шапурма і Л. Кір’яков, продовжуючи справу свого вчителя і наставника Г. Костоправа, познайомились з відомим елліністом, професором Київського університету ім. Т. Г. Шевченка А. Білецьким, який запропонував поетам використовувати кирилицю для написання своїх творів, а звуки δ та θ передавати літерами дъ и тъ. Л. Кірьякову і А. Шапурмі доводилося видавати свої твори в рукописному варіанті. За 20 років спільної роботи (1964-1986 рр.) вони випустили 12 таких збірок, які стали унікальними книгами, музейною рідкістю і зберігаються в музеях Москви, Києва, Каніва, Маріуполя, сел. Сартана. В 1971 р. в трьох примірниках вийшов рукописний збірник вибраних творів Л. Українки в перекладах п'яти румейських поетів, в барвистому художньому оформленні сартанського художника К. Гадзало. Пізніше, до Л.Кірьякова і А.Шапурми, приєдналися поети П. Саравас, С. Коссе, Д. Папуш, Г. Меотіс-Данченко, В. Бахтарі.
На зустрічах літератори читали свої нові твори, обговорювали проблеми з видання авторських і колективних збірників, підготовку майбутніх видань - переклад творів Т. Шевченка, Л. Українки. В 1970-х рр. лави письменників Донеччини поповнили літератори молодшого покоління – А. Кравченко, О. Лаврентьєва, П. Бессонов, Б. Бєлаш, С. Жуковський, В. Логачов, Б. Ластовенко та ін.
В умовах незалежної України літературний процес на Донеччині 1990-х -2000-х років набув нового змісту. На сторінках журналу «Донбас» з’явились нові, раніше замовчувані та заборонені теми: репресії українських літераторів, митців культури та мистецтва, літературна творчість письменників-дисидентів тощо. Журналом було започатковано видання посібника-хрестоматії для загальноосвітніх шкіл і вузів краю, з творами письменників Донбасу. 
На сторінках ЗМІ друкувався критичний перегляд «творчих здобутків» літераторів краю у тоталітарні часи. У творчості письменників Донбасу відроджувалися теми патріотизму, відданості рідній землі, Україні, розвивалася «незаангажована» поезія і проза, здійснювалась зміна класових і партійних цінностей на загальнолюдські й національні, переосмислення ролі літератури в умовах незалежної України. Відбулося тематичне оновлення творчості Г. Кривди, Г. Гордасевич, І. Білого, П. Бондарчука, Г. Мороза, С. Жуковського та ін. Деякі поети, серед яких: А. Кравченко, В. Радьков, В. Руденко, прозаїк І. Костиря, робили спроби писати на рідній мові.
З початку 1990-х рр. починається активізація літературного процесу в середовищі приазовських греків. Грецькі періодичні видання «Логос», «Хронос», «Елліни України» містили літературну рубрику, яка знайомила читачів із творчістю грецьких поетів і письменників минулого й сучасності. Крім румейської літератури греків Приазов’я, тривав розвиток урумської, засновником якої вважається В. Кіор. У співавторстві з Л. Кір’яковим та Г. Морозом, письменник видав «Українсько-грецький розмовник», в якому подаються переклади слів, словосполучень та речень румейською, урумською та українською мовами, а також зразки віршів цими мовами. Великий внесок у розвиток урумської мови вніс В. Кіор, як перекладач поезій Т. Г. Шевченка.
На Донеччині виходили нові літературні альманахи «Євшан-зілля», «Лад», «Дике поле», «Скіф» та ін. З’явилась незначна кількості видавництв та видавничих центрів, серед яких «Східний видавничий дім» зі спрямуванням на видання української книги. 
У 1999 р., знаний поет О. Соловей започаткував проєкт «Кальміюс», у вигляді самвидавного альманаху, який виходив до 2009 року. Продовжувалась діяльність літературних об'єднань міст Макіївки, Горлівки, Маріуполя, Єнакієвого, Краматорська та ін. Спілка донецьких письменників провела ряд обласних семінарів для початкуючих і молодих авторів. В 1993 р. було засновано літературну премію ім. В.Сосюри. Створений у 1994 р. Український культурологічний центр, почав видавати журнал «Схід», навчальну, методичну та наукову літературу. У травні 1997 р. створено Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка, яким у 2001 р. засновано багатопрофільне наукове серійне видання «Донецький вісник Наукового Товариства ім. Шевченка». За період 2001-2013 рр. вийшло друком 38 томів.
Літератори Донеччини приймали участь у створенні і діяльності мовно-культурних осередків (ТОВ «Просвіта» та ін.), 
в активі яких – проведення різноманітних всеукраїнських та міжнародних заходів з активізації використання української мови, поширення українських культурних та фольклорно-пісенних традицій. Посилилась увага до літературного життя Донбасу в шкільній літературній освіті. До навчальних програм шкіл було введено уроки літератури рідного краю, в низці університетів та академій, інститутів та коледжів Донеччини пройшло формування спеціалізованих кафедр української літератури, української філології та культури тощо. Регулярним стало проведення у містах області Шевченківськіх днів. Творчість письменників-земляків популяризується літературними музеями М. Петренка (м. Слов'янськ), М. Чернявського (с. Святогорівка Добропільського району), В. Сосюри (м. Сіверськ), М. Шаповала (с. Сріблянка Бахмутського району), С. Божка (м. Покровськ), С. Васильченка (сел. Щербинівка (Торецька міська рада), В. Гаршина (с. Переїзне Бахмутського району). Історія літературної Донеччини багата на славні імена. Творчо працюють різного роду літературні організації та об’єднання, вписуючи нові імена до Донецького літературного Олімпу. Хто ж вони, наші уславлені земляки, майбутні класики?
Лісовська (Тесленко) Марія Павлівна
