Якщо ваша дитина стала заїкатися через сильний переляк або інші чинники, не варто постійно поправляти малюка і всю увагу акцентувати на цій проблемі. Психологи дають батькам чіткі рекомендації про те, як найефективніше впоратися з проблемою заїкання в дитини:

1. Ваше завдання – зупинити заїкання на наявному рівні, запобігти його подальшому розвитку й подбати про те, щоб дитина якомога більше розмовляла.

2. Не показуйте дитині, що ви засмучені через її заїкання.

3. Дбайте про здоров'я дитини: якісний сон і харчування, дотримання встановленого розпорядку дня.

4. Спостерігайте за дитиною, коли вона розмовляє. Показуйте своїм виглядом, що ви цікавитеся тим, що вона говорить, а не тим, як вона це робить.

5. Утримайтеся від того, щоб навчати дитину певних прийомів (таких, як глибоке дихання, клацання пальцями, махи руками).

6. Не змушуйте дитину говорити перед сторонніми людьми. Нехай дитина розмовляє стільки, скільки хоче сама.

7. Приймайте дитину такою, якою вона є. Не відштовхуйте її й не давайте їй приводу відчувати себе знехтуваною.

8. Не дозволяйте дитині уникати відповідальності. Вона повинна дотримуватися дисципліни нарівні з іншими дітьми.

9. Не підказуйте дитині й не перебивайте її. Дозвольте їй самій закінчувати фрази.

10. Стежте за емоційним станом дитини, коли вона заїкається в школі та вдома.

11. Хваліть дитину, коли вона говорить. Однак вона не повинна думати, що ви хвалите її за те, що вона не заїкається. Хваліть її за те, що вона говорить, а не за те, як вона це робить.

12. Заохочуйте різні заняття й хобі дитини. Давайте їй позитивний зворотний зв'язок і підтримку.

13. Не квапте дитину, коли вона говорить, і не вказуйте, як потрібно розмовляти.

14. Спілкуйтеся з дитиною в спокійній, розслабленій манері. Покажіть їй приклад спокійного, довірливого, повільного спілкування.

15. Уникайте фраз типу: «Думай, перш ніж говорити», «Говори повільніше (або швидше)», «Почекай, перш ніж говорити» та інших.

16. Не радьте дитині розмовляти простими словами – це тільки переповнить її страхом використовувати складні слова та фрази.

17. Заохочуйте спілкування дитини вдома та в школі.

18. У спілкуванні з дитиною ніщо не замінить любові, розуміння й терпіння.

19. Починаючи з раннього віку, вводьте мовленнєву практику в заняття, які приносять дитині задоволення. Розмовляйте з нею в приємній манері. Наприклад, гойдаючи або тримаючи дитину на руках, говоріть з нею про те, що сталося протягом дня.

20. Ініціюйте спонтанне спілкування з дитиною під час ігор.

21. На власному прикладі навчіть дитину висловлювати свої почуття вербально й невербально.

22. Читайте дитині вголос трохи повільніше, ніж зазвичай, але в природному ритмі.

23. Дозвольте дитині зупинятися та знову починати говорити, коли вона заїкається.

24. Постарайтеся поводити себе однаково, коли дитина заїкається й коли розмовляє нормально.

25. Спокійно сприймайте той факт, що в дитини іноді можуть виникати ускладнення з мовленням, особливо якщо її це теж турбує. Проста фраза: «Я бачу, тобі важко говорити» зніме напругу, тому що дитина побачить, що ви ставитеся до цього спокійно.

26. Не використовуйте слово «заїкання», коли говорите про манеру мовлення з дитиною або з кимось у її присутності. Краще використовуйте описові фрази, наприклад, «ускладнення вимови», «уривчасте мовлення» тощо. Але якщо дитина сама називає свій розлад «заїканням», уникати цього слова буде неприродно.

27. Не змушуйте дитину розмовляти у дні, коли в неї посилюються напади заїкання.

28. Коли дитина заїкається, повторіть її фразу. Це дасть зрозуміти, що ви її чуєте, і дозволить запам'ятати правильну вимову.

29. Відкрито говоріть з дитиною про заїкання, якщо вона цього хоче, але не акцентуйте на цьому увагу.

30. Пам'ятайте, що дитина успадковує поведінку батьків, формуючи свої мовні навички. Хваліть дитину за будь-який успіх.

31. Не винагороджуйте дитину цукерками. Скоротіть до мінімуму споживання нею цукру й таких продуктів, як газовані напої й тістечка.

32. Не можна уникнути неприємних подій, таких як хвороби, неприємні ситуації й конфлікти. Однак пам'ятайте, що вони можуть призвести до розладів мовлення дитини.

33. Якщо брати або сестри дражнять дитину із заїканням, батькам потрібно втрутитися. Поговоріть з ними, коли дитина не бачить і не чує. У дитини більше шансів упоратися з заїканням, якщо друзі, сусіди та знайомі не критикують її.

34. Коли в дитини посилюються напади заїкання, постарайтеся дати їй більше позитивного досвіду спілкування. Говоріть з нею разом, дозвольте їй співати, читати, декламувати дитячі вірші тощо.

35. Батькам потрібно дати дитині позитивний приклад спілкування в спокійній манері. Не ставте дитині занадто високих вимог.

36. Уважно слухайте дитину, коли вона говорить з вами.

37. Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати дитину в часі. Розмовляйте з нею повільно та спокійно. Не перебивайте дитину – так вона буде відчувати, що повинна говорити швидше, а це погіршить ситуацію.

38. Заохочуйте ситуації, коли дитина спонтанно розмовляє з вами під час ігор тощо. Встановлюйте з нею візуальний й тактильний контакт, посміхайтеся їй, використовуйте дотик.

39. Спілкуйтеся з дитиною під час цікавих занять, таких як похід до зоопарку, в парк атракціонів, музей. Обговорюйте під час прогулянки побачене.

40. Батьки повинні допомогти дитині не відчувати сорому з приводу власного заїкання. Можна іноді самим імітувати легке заїкання, щоб дитина зрозуміла, що у всіх іноді трапляються розлади мовлення.

41. На розлади мовлення впливає безліч факторів, на які ані діти, ані дорослі не можуть вплинути. Тому ніхто не має права засуджувати дитину за те, що вона заїкається.

42. Діти із заїканням практично нічим не відрізняються від інших дітей. Тому не потрібно вважати їх недостатньо розвиненими або такими, які мають певне захворювання просто тому, що вони заїкаються.

43. У заїкання немає нічого «поганого» чи «неправильного».

44. Заїкання – складна проблема, її вирішення потребує допомоги. Зверніться до логопеда, який спеціалізується на даній проблемі.

45. Заїкання – це проблема, з якою можна впоратися. Зверніться по допомогу до фахівців і не втрачайте надії.